Суспільство у якому я хочу жити твір-роздум

Я вважаю себе щасливою людиною. Для того, щоб відчувати радість життя, почуватися оптимістично за будь-яких обставин, потрібно цінувати кожну мить, яку ти прожив. Безумовно, величезну роль у сприйнятті життя грає суспільство, у якому ми живемо. Саме воно впливає на формування нашого світогляду, вибору подальшого життєвого шляху. Наші батьки є найголовнішими вчителями у нашому житті, але ж і вони підлаштовуються під реалії сьогодення. В омріяному суспільстві – батьки та діти завжди розуміють одне одного, між ним завжди існує підтримка.

Останнім часом, я дуже часто чую від дорослих, як важко жити в нашій країні, яке жорстоке наше суспільство. Мені дуже прикро від цього. Адже це дійсно правда. Багато людей не можуть знайти роботу, щоб заробити хоча б мінімальні кошти, яких би вистачало на звичайні людські потреби. Скільки довкола хворих, які не можуть вилікуватися тільки від того, що не мають величезної суми грошей. В якому занепаді перебуває освіта. Стосовно людей, можу з упевненістю сказати, що багато з них є надзвичайно жорстокими. Людська байдужість вражає. Я не хочу жити і будувати власне майбутнє в такому суспільстві. Мені б дуже хотілося, щоб у нашій країні все змінилося. Я розумію, що на це потрібен час. В першу чергу, кожен повинен розпочати зміни з себе, зі своєї сім’ї. Потрібно стати добрішими.

Діти – майбутнє суспільства. Їм необхідно гарно вчитися, щоб отримавши омріяну професію, бути чудовими спеціалістами. Кожній людині подобається, щоб у будь-якій сфері життя нас обслуговували приємні, впевнені у собі люди, які є професіоналами своєї справи. Якщо молодь, яка ще тільки вчиться, зрозуміє це, то вже буде зроблено неабиякий крок до позитивних змін.

Стосовно освіти, мені б також дуже хотілося кардинальних змін. Діти, батьки та вчителі мають стати друзями. Зараз таке спостерігається дуже рідко. Постійне незадоволення кожного з цієї команди призводить до негативних результатів. А як можна побудувати суспільство з щасливими дітьми, якщо у багатьох з навчанням пов’язані не найтепліші почуття? Адже в школі вони проводять так багато часу.

Нам не вистачає взаєморозуміння та взаємоповаги. Коли люди вважають правильною лише власну точку зору, а усі інші для них хибні – щасливого суспільства не побудувати.

Поважаймо людей похилого віку! Незабаром кожний з нас стане таким. Не смійтеся зі старості. Якщо маєш змогу – допоможи одинокій людині. Добро обов’язково повернеться до тебе. Якось, у соціальній мережі я прочитав статтю, що влада Канади вирішила провести соціальний експеримент. Було об’єднано будинки людей похилого віку та дитячі притулки. Маленькі та великі люди допомогли одне одному не загубити себе, усі вони стали потрібними, деякі відчули, що живуть у справжній сім’ї. Як би було чудово, коли б і в нашій країні підтримали подібну ініціативу.

Також я мрію про те, щоб у нашому суспільстві було якомога менше дітей, яких виховує тільки мама або батько. Через помилки батьків страждають діти. До питання шлюбу потрібно підходити виважено. Звичайно, якщо людина хоче досягти найвищих цілей – їй не стане на заваді те, в якій сім’ї вона виховувалась. Але психологи стверджують, що для багатьох травма від розлучення батьків залишається на все життя. Тож ми повинні бути більш терпимими одне до одного, підлаштовуймося, поважаємо своїх близьких. Щаслива, впевнена у своїх можливостях дитина – запорука успішного суспільства. Адже саме такі люди будують майбутнє.

У своєму оновленому суспільстві я бачу проблеми, бо без них не досягти вершини. Але якщо ти замотивований, впевнено крокуєш до власної мети, розуміючи, що ніхто крім тебе не зробить цього, то і проблема буде вирішена. Я мрію, щоб у моїй країні не було бідності. Особливо гостро це відчувається у сільській місцевості. Чому мають страждати діти, через неможливість батьків забезпечити їх всім необхідним для щасливого дитинства?

Війна. У моєму суспільстві над головою простягнулося мирне небо, яскраве сонце. Мати не плаче за вбитим сином, вона пишається тим, що колись він отримав перемогу над ворогом, але більше ніякої війни.

Байдужість завжди повертається бумерангом. Ніколи не проходьте повз людину, поведінка якої здалася вам дивною. Можливо, вона почувається погано, і саме в цю хвилину їй необхідна допомога. Людська байдужість гальмує розвиток благонадійного суспільства.

Я докладу багато зусиль, щоб стати надійним громадянином своєї країни. Це моя домівка, тут живуть мої рідні люди. Майбутнє в моїх руках, в руці кожного з нас. Коли ми почнемо сіяти добро, приносити користь тим, хто поруч, це вже і будуть перші кроки до нового суспільства. Такого, де люди не будуть думати, де взяти гроші на лікування дитини, на хліб, на сплату за тепло, щоб не сидіти у холодній хаті. Мріймо та діймо! Це обов’язково приведе нас до перемог!