Твір на тему Яким я уявляю майбутнє України

Твір на тему Яким я уявляю майбутнє України

Моя рідна Україна зараз переживає не найкращі часи. Але я, як справжній патріот, вірю, що наш народ здолає усілякі негаразди. Я докладу максимум зусиль, щоб моя Батьківщина посіла гідне місце серед інших європейських країн за розвитком економіки та інших галузей. Так, зараз я ще навчаюся в школі, але слідкую за новинами, багато читаю, цікавлюсь історією, економікою. Розумна, талановита молодь – це надія будь-якої країни. Молоді люди розуміють, що їх майбутні сім’ї гідні кращого життя, але ситуація не зможе покращитися, якщо люди сидітимуть склавши руки. Потрібно працювати!

Перше, на що я хочу звернути увагу – це розвиток освіти. Деякі кажуть, що навчання для дітей із сільської місцевості не таке доступне, як для учнів та студентів, які живуть у великих містах. Інша точка зору – якщо захочеш, то досягнеш мети, вивчишся, не дивлячись на те, де проживаєш, чи маєш ти доступ до різноманітних освітніх платформ. Наша нова Україна зможе забезпечити молодь якісною освітою. Відмічу, що вже зараз існує досить багато таких освітніх сайтів. Але велика кількість пропонує власні послуги не безкоштовно. Не кожен учень чи студент може дозволити собі купувати їх. Так от, в майбутньому це стане набагато доступнішим.

Нова Україна захистить кожного свого громадянина. Медична допомога надаватиметься якісно, у нас буде багато талановитих, розумних спеціалістів, які любитимуть роботу, зроблять все, аби довести усьому світові, що і в нашій державі медицина може бути якісною. Як би мені хотілося, щоб ці мої мрії здійснилися якомога швидше. Було б надзвичайно чудово, щоб люди не хворіли, але це неможливо. У лікарнях потрібно створювати такі умови, які б наблизили хворого до відчуття домашнього затишку.

В майбутньому моя країна ще більше шануватиме свої традиції, історію. Культура отримуватиме великі кошти від держави, які допоможуть підняти її на належний рівень. Увесь світ буде знати, що українці створюють якісний культурний продукт. Ми будемо обирати тільки власного виробника, вибір буде настільки багатим, що іноді можна буде розгубитися.

Я хочу, щоб усі музеї, історичні пам’ятки, які зараз перебувають в надзвичайно занедбаному стані, знову відродили, щоб вони приносили користь, збагачували нас духовно. Як цікаво доторкнутися до історії рідної землі, зрозуміти її, вшанувати предків, тих людей, заради яких ти живеш, бо вони подарували твоїй Україні волю.

Країну будують її громадяни. Я не хочу більше бачити жорстокість та байдужість у їх очах. Кожен з них буде зацікавлений у тому, щоб стати кращим. Адже ми будуємо нове майбутнє не тільки для себе, а й для наших дітей та онуків. Ми поважатимемо навколишній світ, людей, які знаходяться поруч. Шануймо батьків, дітей, ніколи не залишайте їх напризволяще, вони так потребують нашої допомоги. Старі люди, маленькі діти повинні жити у сім’ях, а не в притулках. Але якщо вже так сталося, то потрібно, щоб той, хто залишився самотнім, не відчував себе непотрібними. У новій Україні вони житимуть набагато краще. Притулки, будинки для людей похилого віку стануть їхньою новою домівкою. Там пануватиме домашня, дружня атмосфера. Люди, які будуть працювати в цих організаціях, відноситимуться до своїх обов’язків надто відповідально.

Дуже хочу, щоб в оновленій країні людство не втрачало життя через вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв. Так, усе це існувало доволі довго, з’явилося дуже давно, воно не зникне. Але існуватимуть служби, які підтримають, допоможуть позбутися цих залежностей. В наш час також існують подібні організації, але вони перебувають у жахливому стані.

Діти – наше майбутнє. Вони повинні розвиватися духовно, фізично. Зараз з’явилося дуже багато різноманітних секцій, гуртків. Майже усі вони платні. Не кожна сім’я може сплачувати кошти за їх відвідування. А якщо дітей декілька, то про це не може бути і мови. Чому, називаючи себе європейською державою, ми досі не попіклувалися про дітлахів?
Занадто сумна, трагічна пляма для моєї країни – це війна. Я бачу мирне небо над Україною, щасливі обличчя без кулеметів, болю та смерті. Наші чоловіки вже не одягають військову форму, хіба що тільки на свято перемоги над ворогом. Жінки не втрачають коханих, а діти не запитують у мами, чому досі не повернувся тато. Я думаю про це, а сльози засліплюють мої очі. Чому це тільки плани, мрії? Коли ми дійсно забудемо що таке війна?

В майбутньому, наша країна процвітає, її населення вже забуло про те, як важко жити на невелику пенсію чи мізерну заробітну платню. Ті, хто вправно працюють, досягають цілей, приносять користь власній державі, нарешті отримають гідні умови праці. Люди зможуть дозволити собі й гарний відпочинок. Діти із задоволенням відвідують школу майбутнього, люблять та поважають вчителя, а той, у свою чергу, вміє зацікавити дитину, дарує їй впевненість у власних силах. Я вірю, що саме так і буде. Наша Україна неодмінно розквітне. Більше ніколи ми не будемо байдужими. Наш народ піднявся з колін, будує краще майбутнє. Віра та наполегливість обов’язково допоможуть досягти найвищої мети – безтурботної Батьківщини.

Схожі записи:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *