Художній твір про улюблену тварину – кота

У своєму творі мені хочеться розповісти вам про свою улюблену домашню тваринку – кота, якого звуть Паша. Він живе у нас вже два роки, і весь цей час радує мене і мою сім’ю. Ось як з’явився цей чарівний кіт в нашій родині.

Разом з батьками я відпочивала навесні на дачі. Ми готувалися садити на клумбі квіти. Мама висаджувала насіння в землю, а я поливала їх. Випадково ми почули ледве вловимий писк. Спочатку я подумала, що це пищить польова мишка, але як виявилося, голос подавало зовсім маленьке кошеня за парканом. Ми підібрали кошеня, опитали сусідів, може, він просто загубився. Але господаря кошеняти ми так і не знайшли. Залишати пухнастого на дачі ми не стали і забрали його додому. Так і став жити Павло в моїй родині.

Кошеня швидко освоїлося в нашій квартирі. Спочатку він обнюхав кожен куток у кімнатах, потім відправився на кухню. Молоко ми налили йому в блюдце, кошеня з задоволенням випило його. Не можна сказати, що Павло був заляканим і боявся кожного шереху. Навпаки, він навіть без побоювання підійшов до клітки, де у нас жила сімейка хом’ячків.

Кожен день приносив нам нові сюрпризи, які влаштовував Пашка. Він полюбляв іноді змусити нас похвилюватися: то сховається в шафі серед речей і засне, то намагається впіймати пташку, сидячи на вікні відкритого балкона.

Через рік наш Паша перетворився в граціозного кота чорного забарвлення. Він поважно ходить по квартирі, його важливість підкреслює біла краватка на шиї. Грати він став менше, любить сидіти біля вікна, спостерігаючи за тим, що відбувається на вулиці.

Вся наша родина дуже любить кота Пашу. Кожен намагається догодити йому: тато купує йому різні котячі смаколики, мама завжди розчісує його густу пухнасту шерсть, а я люблю з ним пограти.

З моменту, коли ми знайшли наше кошеня на дачі, пройшло вже два роки, але ми продовжуємо його любити і піклуватися про нього. Сподіваємося, що Пашка буде нас радувати ще не один рік.