Твір на тему вулиця мого дитинства

Кожен раз, опинившись на вулиці мого дитинства, мені стає тепло і добре на душі. Тут пройшли найкращі роки – роки дитинства.

У дитинстві я не звертала особливої уваги на вид своєї вулиці. Я просто на неї виходила і грала там з друзями. Ми каталися на гірці, кидалися один в одного сніжками, сиділи на лавочках і постійно про щось говорили. Пам’ятаю, як одного разу, ми зламали лавочку і сусідка розповіла все нашим батькам. Після цього, поки наші батьки були на роботі, ми збиралися вже не на лавочці, а біля вікна сусідки і співали їй пісні. А вона, звичайно ж, знову лаялася. Я взагалі, скільки пам’ятаю свою вулицю, на ній постійно нас лаяли за різні витівки: то сніжками в вікно комусь потрапимо, то голосно граємо, то листя розкидаємо, то клумбу витопчемо.

Щовесни жителі збиралися і фарбували під’їзд, ремонтували сходи, висаджували квіти на клумбах і стригли кущі. Звичайно ж, наша компанія, сама того не усвідомлюючи, знову їм що-небудь псувала.

Моя вулиця називалася Першотравнева, а знаходилась вона в місті Первомайську. Оскільки жителі в той час дуже цінували травневі свята, то і до вулиці ставилися відповідно. Вони вважали її самою зразковою вулицею в місті, вони просто не могли зрозуміти, що дітям хочеться пограти і їм все одно, як називається їхня вулиця.

Коли мені було 12 років, ми переїхали в інший район міста. І тільки тоді я почала усвідомлювати всю красу, як самої вулиці, так і своєї компанії. Живучи на тій вулиці, я не цінувала моментів дитинства. Зате зараз, проходячи по Першотравневій вулиці, відчувається ностальгія за тими часами.

Зараз я вже здатна оцінити старання жителів. Мені приємно проходити по їхній вулиці і дивитися на її охайність. Можливо, жителі зуміли донести до нового покоління цінність своєї праці, а можливо, новому поколінню вже не цікаві ігри на вулиці. Не знаю в чому причина, але діти на тій вулиці більше не грають.