Звичаї українського народу
Я дуже пишаюся тим, що живу в Україні. Я люблю свій край, поважаю історію мого народу. На уроках української літератури учні вивчають різноманітні твори усної народної творчості, з яких вони дізнаються про звичаї своїх пращурів. Багато авторських творів також ознайомлять нас з інформацією про цікаві обряди.
Я дуже люблю зимові свята. Особливо, коли моя сім’я святкує їх у сільській місцевості. Туди ми їдемо до родичів. Як добре, що люди пам’ятають предків, дотримуються звичаїв. Святий вечір – сімейне свято, воно дарує нам багато теплих емоцій. Відзначають його напередодні Різдва. Господині готують пісні страви, які куштують тільки після того, як на небі з’явилася перша зірка, сповістивши про народження Христа. Наш народ зберіг багато цікавих звичаїв, яких дотримуються й нині.
Що таке дідух?! У містах не кожен знає, що це колосся, яке заміняло пращурам новорічну ялинку. Як зайдеш до сільської хати у період зимових свят, то неодмінно побачиш той сніп колосків. Він нагадує нам про минулі покоління, повагу до померлих, на душі яких чекають саме в цей вечір. Стосовно новорічних звичаїв, то неможливо не згадати, що наш народ звик святкувати Новий рік саме чотирнадцятого січня. Вже відгуляли Різдво, аж ось і наближається Щедрий вечір. Цікаво відзначали його наші дідусі, бабусі, а тепер і ті, хто дійсно поважає традиції українців, любить свою землю, шанує історію. Щедрий вечір ще називають святом Маланки. Справжні господині готують щедру кутю. З цією стравою люди відвідували одне одного, щоб залагодити конфлікти. Звичаї, коли щедрувальники ходили до сусідів, рідних збереглися і до сьогоднішнього дня. Усі, хто гарно пригощав щедрувальників, вірили, що новий рік буде щасливим і багатим.
Дуже цікавими є весільні звичаї. Так, їх багато, бо у різних містечках, селищах вони дещо відрізняються. Бабуся розповідала мені, як сватали її. Хлопець, який планував одружитися, відправляв до коханої старостів. Якщо дівчина погоджувалася на пропозицію, то вона перев’язувала їх рушниками. Якщо ж відмовляла – виносила гарбуза. Ще один незвичайний звичай – розплітання коси нареченої, який символізував вже доросле, самостійне життя дівчини. Діти дуже полюбляють, коли молодих обсипали зерном, солодощами, грішми.
Наші пращури залишили нам у спадок велику кількість пісень. Якщо людина ніколи не жила у сільській місцевості, не знає багатьох звичаїв, традицій, то про деякі з них можна дізнатися саме з народних пісень, літературних творів. Мені стало відомо про певні з них саме на уроках літератури. Почувши жниварські пісні, нам стане зрозуміло, що люди надзвичайно поважали хліборобську працю. Коли жнива закінчувалися, на ниві залишали трохи недожатого колосся, з нього робили “бороду”: зв’язували стеблинки, прикрашали. Із цим йшли до господаря, святкували закінчення жнив. Люди раділи, співали пісні, щоб задобрити духів, щоб дожити і до наступного врожаю.
Багато життєвих подій українців пов’язані з піснею. Піснями закликали весну, проводжали зиму. З них дізнаємося інформацію про видатних історичних постатей, прославляємо патріотів. Згадаймо і колискові пісні! Які ж вони чудові! Скільки в них пестливих слів, тепла, любові. Пісня є частиною скарбнички звичаїв українців. Таким же й скарбом є рушник, вишиванка. Дуже чудово, що українські звичаї не занедбали. Люди пам’ятають їх, поважають, відновлюють. Справжні патріоти роблять усе, аби донести до українця розуміння того, що без історії немає майбутнього.